Меню
Сторінка психолога

 

 

ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДОШКІЛЬНЯТ

   Кожна мати любить своє чадо, але як довідатися, чи дійсно ви добре розумієте його, або помиляєтеся щодо нього? Чи підготоване ваше маля до труднощів спілкування? Наполегливий він або впертий, сміливий або агресивний, добре вихований чи занадто боязкий? „Запитальник" від Фромма, авторитетного фахівця США в галузі педіатрії й дитячої психології, допоможе вам розібратися в цьому.

1.Чи легко розсмішити вашу дитину?
2.Як часто вона вередує? Рідше одного-двох разів на тиждень?
3.  Чи лягає   спати спокійно,   не   виводячи   з терпіння всіхдомашніх
4.Чи все вона  їсть, чи достатньо, чи не коверзує при цьому?
5.Малюк має друзів, які добре до ньогоставляться, і з якими він охоче грає?
6.Чи часто він злиться й виходить із себе?
7.Чи завжди потрібно доглядати за ним?
8.Чи вдається йому вночі завжди залишатися сухим?
9. Чи має дитина звички: ссати великий палець, гризти нігті, часто пхикати     або   занадто  багато фантазувати?
10.Чи можете ви залишити малюка де-небудь самого, не побоюючись, що він  розплачеться,  ще й так, ніби ви покинули його назавжди?
11.Чи добре він поводиться з однолітками? Він не потребує при цьому  особливого догляду з вашого боку?
12. Він  має які-небудь свої дитячі страхи?

Нехай вас не бентежить те, що в якихось випадках, замість упевнених «так» або «ні», вам легше відповісти «іноді». Подивіться, скільки «так» і скільки «ні» у ваших відповідях.

Якщо зможете дати позитивну відповідь на питання під номерами з 1- 5, 8, 10, 11, та негативну - на  6, 7, 9, 12 - ви  чудово виховали вашу дитину й підготували її до перших труднощів життя.

Якщо переважають негативні відповіді - тоді варто звернутися по допомогу до психолога.

На що скаржаться дошкільнята

        Дитячі скарги вирізняються і мотивами, і способом висловлювання, і очікуваною ре­акцією дорослого. Розглянемо чотири типи скарг, які виділили психологи.

        1. "У мене болить..."  Приводом до скарги тут є ураження, викликане фізичним болем, заподіяне однолітком. 3овні це супроводжується яскравими емоціями - плачем, криком. Дитина шукає у дорослого або ласки й уваги, або будь-якої форми співчуття - наприклад, негативного ставлення до події. Малий часто наполегливо вимагає покарати винного, хоча насправді не це для нього мета. Головне - нехай дорослий покаже, що той, хто ображає, неправий.

        2. «Нехай віддасть...» Такі скарги є наслідком зіткнення інтересів кількох дітей щодо певних предметів, іграшок, дій. Вони виникають, коли дитина прагне мати або робити щось, але зустрічає перешкоду; коли вона співчуває комусь, але не може допомогти - тобто тоді, коли їй конче потрібне втручання дорослого. Плач і крик є знаряддям тиску на нього: «Нехай віддасть», «Нехай піде »

        3. «А вони не сплять...» Такий тип скарг виникає у ситуаціях порушення однолітками режимних правил. Вони інформують про поведінку інших дітей, і саме їх дорослі найбільше схильні розглядати як «ябедання ». Дитина в цій ситуації ніби не виявляє особистого зацікавлення, лише запитально дивиться; часом на обличчі з'являється вираз задоволення, якщо реакцією буде вказівка припинити порушення або обіцянка прийти і втрутитися самому. Зазвичай, малий говорить спокійно й не прагне нашкодити іншим. Він і не вимагає покарання, а пропонує пояснити винуватцеві, що так чинити не можна. 3а його повідомленням про чиюсь провину стоїть певне розуміння правил співжиття у дитячому колективі, які він сам уперше засвоює. 3іткнення з відвертими порушеннями спонукає його звернутися до головного арбітра - дорослого - за підтримкою та роз'ясненням.

        4. «Я хочу, щоб мене похвалили... »; «А вони також погані...» Такі фрази також є інформацією дошкільнят про провини однолітків. Але тут уже проглядає певне особисте зацікавлення: «ябеда» прагне уникнути можливого покарання для себе й, повідомляючи про неправильні дії іншого, наче відокремлюється від них або сподівається, що його похвалять, очікує збігу власної моральної оцінки й позиції дорослого.

        Буває, що в групі дитсадка або в сім'ї, де є кілька дітей, дорослий одним симпатизує більше, іншим менше, і тим, іншим, ясна річ, випадає більше зауваження - їхня хороша поведінка на тлі постійного схвалення дій і вчинків улюбленців виглядає малопомітною (або й взагалі ігнорується). У таких дітей виникає гіпертрофоване бажання дочекатися від дорослого похвали. Отож скарга на однолітка як засіб привернення до себе уваги набуває відтінку «доносу» й може перейти у звичку, у рису особистості, якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини і не зреагує на її постійні оскарження.

Як ставитися до скарг дошкільнят

        Попри все розмаїття дитячих скарг, у них є дещо спільне. Скарга - це звертання дитини до дорослого з власної ініціативи. Вона є сигналом певного дискомфорту - часом фізичного, а здебільше душевного, не­збагненного, конфліктного, з якого сам не може вибратися.

        У скарзі відбивається негативне переживання дитини (тривога, гнів, обурення, подив) і прагнення поділитися ним з дорослим, досягти розуміння й отримати підтримку.

        Скарга здебільшого емоційно забарвлена, хоча й по-різному. Це свідчить про значущість для дитини того, що спонукує поскаржитися.

        Скарга дошкільняти дорослому - своєрідний вияв його прагнення спілкуватися з ним, гострого бажання розповісти про себе - найчастіше про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин з іншими людьми.

        Скаржачись, дитина шукає співчуття і співпереживання. Це дає їй дуже багато: ви­знання дорослим її почуттів (1-й тип); втіху за адекватного ставлення дорослого до кривд­ника (2-й тип); і найголовніше - уточнення або й усвідомлення правил та норм взаємин із тими, хто її оточує (всі типи скарг, а надто 3-й і 4-й). Щоправда, коли йдеться про 4-й тип скарг, усвідомлення часто-густо парадоксальне: щоб тебе не вважали поганим, треба відмежуватися або вказати на недоліки іншого. Та попри все, констатуємо у скарзі осягнення дитиною норм і правил людських взаємин, оволодіння певним соціальним досвідом. Це здійснюється завдяки співвіднесенню власного ставлення до ситуації та людей зі ставленням до них дорослого, їхній збіг е для малого компасом у складному людському світі.

        Психологічна природа дитячих скарг визначає вашу реакцію і дії щодо них. Якщо дитина глибоко переживає ситуацію, яку сама не може розв'язати, і тому звертається до вас за співчуттям і підтримкою; якщо ці переживання пов'язані зі взаєминами з іншими людьми й шляхом узгодження оцінок того, що відбувається, нею самою і вами вона осягає моральні норми, то обминати увагою її звертання до вас аж ніяк не можна. Часом досить пригорнути малого, втішити, щоб він припинив рюмсати та скаржитися на вигаданий біль, коли насправді дитина сумує за вашою ласкою. Або ж задовольніть його потребу у позитивній оцінці, у повазі до себе, давши перед тим зразки належної поведінки. А ще можна організувати взаємодію з однолітками. Усе це допоможе дитині засвоїти норми взаємин з іншими людьми.

Таємний сенс дитячих малюнків


Зашифроване послання


Якщо ви скажете, що пошук і вивчення ключів до розшифровки дитячих малюнків - заняття виснажливе і куди як легше в довірчій бесіді випитати у малюка про всі його страхи, тривоги, радощі і печалі, то будете неправі.
Ви, напевно, й по собі знаєте, як навіть дорослим часом буває складно раптом взяти й розкрити душу співрозмовника. А вже відшукати потрібні для цього слова, тим більше вдається не кожному. Як же можна сподіватися, що чотирирічний малюк раптом відкриє маленький ротик і виголосить такі дорослі слова, як «симпатія» або «антипатія», «спокій» або «тривога», «гармонія» або «безлад»? Він і сам не розуміє своїх почуттів і не знає, як саме вони називаються. А ось малюнок дає дитині можливість висловити те, чого він поки ще не може зрозуміти і висловити словами. Малюнок для нього - не мистецтво, а мова, якою він ще не навчився як слід користуватися. Але, стаючи творцем мальованих чоловічків і фігурок, він, як справжній художник, відчуває повну, нічим не обмежену свободу. Звичайно ж, він не задається думкою перекласти на білий лист свої почуття, маленькі пальчики самі ведуть олівець, а з-під нього виходить дзеркало душі маленького творця.
 

Вікові особливості

Аналізуючи малюнок, враховуйте вік дитини. Адже на два роки він буде малювати палички, кружечки, квадратики і, тільки зобразивши їх, придумувати, що ж вони таке і як же їх назвати.
До трьох років у малюка з'являється бажання помалювати чоловічків. Але тільки намалювати їх він толком не може. У нього виходить кружечок з пикою (голова), до якого прироблені палички (руки і ноги).
А от у чотири роки до кружечку він вже прилаштовують овал (тулуб), і малюнок сам по собі стає більш складним. У п'ять років він хвацько примальовувати своїм чоловічкам такі необхідні частини, як рот, ніс, очі, пальці, волосся.
У шість-сім років у чоловічка з'являється шия, згини на руках і ногах, одяг і різні зачіски. Ось на ці вікові особливості малюнка орієнтуються психологи при оцінці розумового розвитку дитини. Якщо в сім років малюк усе ще продовжує малювати кружечки й палички, батькам варто потурбуватися про те, як розвивається їх малюк.
Психологи рекомендують починати «розшифровку», тільки коли дитині виповниться чотири роки. Однак ви можете прочитати малюнок і трирічного малюка, але тут вам знадобляться швидше не ключі до шифру, а власні відчуття. Погляньте на малюнок і постарайтеся зрозуміти, які емоції він у вас викликає. Не варто довго над цим роздумувати, довіряйте своєї інтуїції. Малюнок може здаватися темним і тьмяним, яскравим і світлим, веселим або сумним, важким або легким. Якщо ви знаходите в ньому лише позитив, значить, дитину ніщо не турбує, якщо ж у малюнку переважає негатив, вам слід відшукати його причину і по можливості усунути її. Але перш за ви повинні згадати, чи не ображав хтось вашого малюка напередодні. Як правило, образу малюки довго не тримають, але якщо вона ще не пройшла до того, як він узяв у руки олівець, то обов'язково виллється на аркуш паперу. А коли гарний настрій відновиться, він знову почне малювати тільки позитивні малюнки.

Ми малюємо людину

2 роки: малюк зображає людину у вигляді концентричних незавершених кіл.
3 роки: кола замкнуті, з'являється зображення очей, а також рук і ніг у мініатюрі.
3 роки і 2 місяці: чоловічок-«пуголовок», зображені всі риси обличчя, волосся, непропорційні руки і ноги.
3 роки і 7 місяців: з'являється тулуб, руки вимальовували більш детально.
Після 4 років: всі частини тіла промальовані, деякі диспропорційно, на обличчі посмішка.
Після 5 років: всі частини тіла зображені чітко, на кистях і ступнях промальовані пальці, у чоловічків є статева ідентифікація.
Малювання чоловічків дозволяє простежити етапи нейрофізіологічного і психічного розвитку малюка. Темпи розвитку у всіх різні, і правильно розшифрувати малюнок може тільки фахівець. Але якщо, наприклад, в 4-5 років у намальованого чоловічка ноги «ростуть» з голови, це означає, що схему тіла дитина «бачить» неправильно, і це може позначитися на його сприйнятті простору.

Ключі до чоловічків

Навіть маленька дитина знає, що думаємо ми головою, а тому в ній сила. Якщо він намалював чоловічкові маленьку голову, значить, не вважає себе розумним хлопчиком або дівчинкою, і це робить її нещасною. Якщо ж він все тіло вималював жирно, а голову ледве помітно, значить, зайво боязкий і сором'язливий.
Голова повинна контролювати тулуб, а для цього потрібна шия. У чотири роки або п'ять років малюк про неї навіть і не згадує і ліпить голову прямо на тулуб. Але потім розуміє, що не буде голова повертатися без шиї. Тіло для нього асоціюється з бажаннями і почуттями, а голова - з розумом, який і повинен управляти тілом. Якщо дитина малює товсту, жирно прокреслені шию, значить, у нього часто виникають сильні бажання, які він все-таки намагається контролювати. Але якщо шия коротка, то почуття у ньому все ж перемагають розум, а якщо шия тонка і нечітка, то навпаки.
Широкі плечі - дитина вважає себе сильною, а вузькі плечі говорять про його слабкість.
Великий тулуб свідчить про ту ж силу, непропорційно велике - про незадоволені бажаннях. Хирлявий тулуб показує, що дитина анітрохи не вірить у себе, і завдання батьків - допомогти йому подолати цей комплекс.
Особа з ретельно промальовані деталями (очима, бровами, віями, носом, ротом, підборіддям) говорить про те, що малюк стурбований своїм зовнішнім виглядом. Крупне підборіддя - у вашого малюка ось-ось прокинеться лідер.
Великі вуха малюють діти, які звикли, що їх вічно сварять і критикують. Так вони показують, що критика дорослих осідає в них важким тягарем. А от маленькі вуха малює дитина, яку критика анітрохи не турбує. Він взагалі не звертає на неї уваги.
Маленькі очиці - малюк сором'язливий, вважає за краще ховати погляд від інших. Великі, широко розкриті очі - малюка щось лякає, він шукає захисту.
Великі зуби - агресивність. Це ж їхній малюк часто пускає в хід, коли щось не по його.
Сильні руки і ноги - малюк хоче вирости і стати сильним, а поки йому цієї сили не вистачає. Довгі - дитина вже зараз мріє багато чого досягти. Короткі руки - відсутність далекосяжних прагнень.

Моя сім'я

Часто малюки ставлять безпомилковий діагноз своїм сім'ям. Якщо відносини між батьками розладналися, а ті з усіх сил намагаються не показати цього дитині, він все одно відчує недобре. Можливо, ця думка і не прийме виразних обрисів у його голівці, але буде явно присутнім в його малюнку, варто попросити його зобразити сім'ю.
Перш за все в очі кидається порядок зображення членів сім'ї і їх розміри. Першим він почне вимальовувати самого важливого члена сім'ї і, звичайно ж, зробить його більше за інших. Таким «велетнем» може бути не тільки тато, а й бабуся, якщо, приміром, вона тримає кермо влади в своїх руках. А ось прив'язаний малюк найбільше до того члену сім'ї, якого на малюнку тримає за руку. Якщо ж вся сім'я тримається за руки, то її дружнім взаєминам можна тільки позаздрити. Так само як і у випадку, коли сім'я зайнята одним загальним справою, а не поділена на малюнку перегородками, які зображують кімнати.
Сигнал тривоги - зображення когось із сім'ї в профіль або навіть спиною. Так малюк зображує родича, якого боїться або який йому не симпатичний. Але якщо між ним і малюком зовсім недавно сталася сварка, то малювання його в подібних ракурсах - явище тимчасове.
Малюки дуже емоційні, образити їх нічого не варто. І тоді вони взагалі можуть виключити з малюнка когось із членів сім'ї. Часто дитина виключає своїх молодших братиків і сестричок, після народження яких батьки почали приділяти йому менше уваги. А їх відсутність малюк може цілком резонно аргументувати: сестричка або братик гуляє, грає в сусідній кімнаті, спить. Така ж доля може спіткати і тата, з тією лише різницею, що в відображена на аркуші моменті він перебуває на роботі або у відрядженні. Це означає, що дитині не вистачає уваги батька або він його боїться і вважає за краще проводити час без нього.
Але якщо дитина виключив з малюнка самого себе, батькам варто міцно замислитися, адже значить це одне: дитина незатишно почуває себе в сім'ї, наче він там зайвий.

Кольорові думки

Зрозуміти, яка вона ця маленька людина, чим живе і що відчуває, допоможуть і кольори, які вона використовує в малюванні. Наприклад, якщо на малюнку присутні не менше 5-7 кольорів, дитина живе повним життям, насолоджується її фарбами. Використання одного-двох кольорів можна пробачити дворічному малюкові, але ніяк не трьох-, чотирирічного. Це означає одне: малюка щось гнітить, і фарб не вистачає не тільки в малюнку, але і в його житті.
Колір, яким він розфарбовує членів сім'ї, теж багато про що говорить. Наприклад, для нелюбимих він вибирає коричневий або чорний колір. А для коханих - жовтий. Адже коли дітей запитують, з чим у них асоціюється мама, вони часто відповідають: з сонечком.

Якщо в малюнку переважає:

Синій - дитина спокійна і врівноважена. Йому не нудно одному, адже він любить поміркувати. Дружбі він віддається повністю, тому що вважає за краще віддавати, а не отримувати. Однак слід враховувати одне «але». Часом діти вибирають синій не тому, що спокійні, а тому що хочуть заспокоїтися.
Зелений - дитина незалежна, наполеглива, вперта. Зелений для нього - колір спокою і безпеки, до яких він прагне.
Червоний - малюк ексцентричний, агресивний, активний.
Жовтий - малюк - допитливий оптиміст.
Фіолетовий - малюк любить фантазувати, він емоційний, але в той же час дуже чутливий і вразливий.
Коричневий - дитина часто відчуває негативні емоції. Він повільний і фізично не розвинений.
Чорний - дитина пригнічений, чорний колір він використовує як протест проти дискомфорту, який відчуває. Йому необхідна зміна атмосфери.
Сірий - все одно що відсутність кольору. Малюк байдужий до навколишнього, він прагне не помічати того, що йому не подобається і що її турбує.
Такі нескладні ключі вам знадобляться для розшифровки малюнка маленького чоловічка. Малювання не тільки допоможе вам зробити психологічний портрет дитини, а й зміцнить його пальчики, навчить координації, тонким рухам, і пізніше йому легше буде оволодіти письмом. До того ж, малюючи, він буде помічати особливості навколишнього світу, наприклад, що у кішки і у стільця чотири ноги, а у людини - дві.

Про що говорить улюблений колір дитини

Ви звертали увагу на колір, яким ваш малюк найбільше любить малювати? Діти часто прив'язуються до певного кольору, і це перевага стосується всього: від улюблених ласощів до іграшки. Психологи вважають, що вибір кольору відображає особливості особистості. - Якщо ви хочете дізнатися точне значення улюбленого дитячого кольору, слід пройти з дитиною відповідний тест. Цим займаються психологи - хромотерапевти. Одним з найбільш популярних колірних тестів є тест доктора Макса Люшера, який розробив наипростейших методику визначення психологічного стану людини за кольорами, які дитина обирає як улюблені.
Отже, що можуть сказати колірні переваги про вашу дитину?
Синій
Якщо малюк кидається на все блакитне і синє - у нього вже дорослий світогляд, він цінує рівновагу в житті. Блакитний - це колір, який часто «нав'язують» хлопчикам. Тому дитина може вибирати його за звичкою. Любов до синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, такі діти рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними іграми, наприклад, конструктором. Малюк, який тягнеться за темними відтінками синього, можливо, страждає меланхолією. Він замислений, сумний. Може, цей вибір був пов'язаний з враженням від сумної казки, яку дитина прочитала.
Фіолетовий
А в тих випадках, коли дитя вибирає одяг виключно у фіолетових тонах, будь упевнена: росте майбутній актор!
Діти, який люблять фіолетовий, часто захоплюються малюванням, ліпленням з пластиліну. Такі хлопці обожнюють розігрувати спектаклі з друзями, із задоволенням беруть участь у новорічних постановках в дитячому саду. А ще маленькі любителі фіолетового нерідко потайливі і хитрі. Така дитина вміє перевтілюватися в слухняного ангела, пустувати.
Жовтий
Малюк, який обожнює жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Такий колір в дитинстві вибирають лідери, майбутні бізнесмени, політики - впливові люди. Любитель жовтого розумний, у нього багата уява. Часто такі діти люблять фантазувати, грати в стратегічні ігри на самоті. Вони слухняні, але занадто мрійливі. Іноді їхня фантазія відводить їх далеко, і вони не можуть перемкнутися на дійсність. Але в майбутньому любителів жовтого чекають приголомшливі перемоги, серйозна кар'єра і, можливо, влада.
Жовтий - один з оптимальних дитячих виборів, свідчить про сприятливу атмосфері будинку і в школі. Деякі діти просто не виносять цю фарбу - часто це вказує на дискомфортні ситуації в сім'ї.
Рожевий
Багато дівчат люблять рожевий. Це говорить про жіночність,емоційність. Дівчата вибирають рожевий, тому що цей колір асоціюється у них з ляльковими нарядами, квітами, дитячою косметикою. Рожевий експлуатують виробники дівочих іграшок, тому прихильність дівчаток до нього зрозуміла. Але якщо хлопчик обожнює рожевий колір, насторожитеся: такий вибір зазвичай показує на слабкість, невизначеність, пошук, замкнутість. Нерідко рожевий люблять хлопчики, які відчувають себе не прийнятими та не зрозумілими в своєму оточенні. Однак у деяких випадках хлопчики вибирають рожевий через асоціації з солодощами або від підвищеної емоційності. Крім того, рожевий колір заспокоює дітей.
Червоний
Любителі червоного дуже експресивні. Прихильність до цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вони легко навчаються, швидко починають читати і писати.
Однак багато хлопців, які обожнюють бордові або червоні відтінки, бувають неврівноваженими. Зверніть увагу на малюка, який раптово полюбив темні відтінки червоного. Гамма від бордо до коричневого в його малюнках часто означає, що дитині необхідний відпочинок, спокій.
Помаранчевий
Цей колір воліють природжені оптимісти. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Маленький любитель помаранчевого має широке коло товаришів, з легкістю йде на контакт з дорослими, викликає в оточуючих захват своєю сміливою безпосередністю. В окремих випадках любов до помаранчевого кольору обумовлена нервозністю. Такі діти вразливі, і сама незначна дрібниця може викликати у них істерику. Крім того, любитель помаранчевого, як правило, має безліч різноманітних захоплень - малювання, спорт, стратегічні ігри і так далі. Але список його інтересів швидко змінюється, до кожного хобі він відноситься поверхово. До речі, любов до світлих відтінків помаранчевого вказує на міцне здоров'я і відмінну фізичну форму.
Зелений
Тут все залежить від відтінку. Зелений колір досить складний. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм. Такі діти наділені глибоким інтелектом, у них розвинена фантазія та аналітичний розум. Але якщо дитя віддає перевагу темно-зелений колір, насторожитеся: як правило, його люблять замкнуті діти, які відчувають себе незрозумілими у своєму середовищі. Темно-зелений зазвичай люблять хлопці, які недостатньо відчувають захист і опіку батьків. Вони бояться змін, домінування над власною особистістю. У цілому любов до всіх відтінків зеленого означає ідеалізм, шляхетність і честолюбство, аж до руйнівної самокритичності і боязнь зробити помилку. До речі, багато психологів впевнені: зелений колір відбиває бажання їсти солодке!
Білий
Білий колір люблять спостерігаючі і в той же час сором'язливі малюки. Такі діти мають розвиненим емоційним інтелектом - вони чуттєво аналізують все, що відбувається навколо. Нерідко любителі білого вже мають свою точку зору, свою дитячу систему цінностей, яка не схожа на ту, що їм нав'язують дорослі. Улюблений білий колір у дитини часто свідчить про природжений талант до філософських роздумів. Такі діти мають багатий внутрішній світ, вони духовно розвинені, але значно більш замкнуті, ніж однолітки. До речі, нелюбов до білого, різке відторгнення білого кольору може послужити сигналом того, що дитина психологічно втрачає зв'язок з матір'ю, в чомусь її звинувачує, їхні стосунки не візьмеш.

Характер за квіткою

Говоримо про темперамент:

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини: рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент це те, з чим людина народжується, і те, що протягом життя в основі своїй не змінюється. Темперамент проявляється в дії, поведінці, вчинках людини й має зовнішнє вираження.

Вчення про темперамент існує вже 2,5 тис. років. Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н. е., описав чотири види темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. У той час не можна було дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. Виділені І.П. Павловим типи нервової системи за основними характеристиками відповідають класичним типам темпераменту.

Сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує високий опір труднощам життя.

Сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик. Його нервова систематакож характеризується значною силою та рівновагою нервових процесів поряд з малою рухливістю. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініку, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.

Сильний, неврівноважений тип із перевагою збудження - холерик. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням процесів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний та нестриманий.

Слабкий тип - меланхолік. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.

Поради батькам:

Швидкість та інтенсивність у будь-якому виді діяльності не мають бути однаковими для всіх дітей, бо перебувають у прямій залежності від будови організму і в багатьох випадках не можуть прискорюватись ніякими зовнішніми впливами.

Досягнення бажаних виховних чи навчальних результатів під час роботи з дітьми представниками різних темпераментів неможливе шляхом зміни темпераменту дитини, тому необхідно підбирати педагогічні прийоми і методи.

Не слід підходити до розгляду особливостей кожного темпераменту з позиції створення умов для розвитку позитивних рис темпераменту і прагнення ліквідувати інші риси, бо саме шкідливі, на перший погляд, властивості можуть виявитися єдиним можливим засобом пристосування індивіда до фізичного виживання в сучасному світі. Ме­тою має стати не ліквідація, а спрямування розвитку кожної риси в корисному для дитини і суспільства напрямі.

На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків?

Небезпека в тому, що діти-сангвініки намагаються займатись тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості не стали джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, поверховість, непостійність та егоїзм.

Які поради можна дати батькам холерика?

Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики, їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін. Холерикаважливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісне виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій навчіть її вибачитись, обговоріть, як наступного разу слід діяти в аналогічній ситуації.

Які вимоги можна поставити перед батьками флегматиків?

У наш час, можливо, найскладніше жити флегматикам. Шалені ритми сучасності для них незрозумілі й надзвичайно виснажливі. Саме діти-флегматики найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків тривалий час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто ж дитині-флегматику розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншим повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншимтемпераментом нерідко доходять до найвищої стадії роздратування. Звинувачення дитини-флегматика в некмітливості, постійні покарання за повільність можуть призвести до формування комплексу неповноцінності й навіть неврозів. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно грати в нетривалі за часом.Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вваливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з реживають несправедливість, зазіханблизькими людьми. Вони стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу. Тому намагання усамітнитись своєрідна захисна реакція організму.

Завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти флегматикам увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.

Як виховувати меланхоліків?

Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розхитуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

Меланхоліка швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.